Я вибрала Долю собі сама

      

   19 березня ювілей геніальної української поетеси Ліни Василівни Костенко - 90 день народження. Це важлива подія для всіх шанувальників її творчості. Вона - наша легенда, а її поезія - це скарб для всіх поколінь.

    Ми, працівники бібліотеки філії №11 Луцької міської ЦБС, не могли не долучитись  до привітань, що надходять сьогодні  письменниці. Тож бажаємо Ліні Василівні сил та наснаги  надалі створювати свої шедеври.  Продовжуйте дарувати читачам щирість своєї душі та красу рідного слова.

   Шлях поетеси в літературі був складним, неоднозначним, але вибрала вона його сама. Незважаючи на труднощі сьогодення, поважний вік, Ліна Василівна залишається вірною тому шляху, тій долі, яку обрала ще молодим поетом. Вона вважається однією із найкращих поетес України. Ліна Костенко пише вірші про кохання, природу , Україну  і всі вони наповнені глибокими думками про справжні цінності. Секрет популярності письменниці в тому, що її поезія  відзеркалює душу нашого народу. Ми пропонуємо  всім читачам поетичне попурі поезії Ліни Костенко " Я вибрала Долю собі сама". Кажуть, що читання допомагає скоротити час карантину і тому пропонуємо прочитати найбільш актуальні вірші поетеси.

І все на світі треба пережити

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить…

А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Отак як є.  А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!

Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.

Крила

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Моя любове

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш, – тільки до воріт.

А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Страшні слова, коли вони мовчать

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Коректна ода ворогам

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам! Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.